AmorDelCelKatia

Объявление

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » AmorDelCelKatia » Интересное и поучительное » Интересное увиденное и прожитое


Интересное увиденное и прожитое

Сообщений 1 страница 6 из 6

1

______________________________
Давайте тут расскажим про интересные, трогательные, поучительные, любовные истории...!!! Рассказывайте!!! Мы почитаем и выскажим наше мнение!!!  ;)  ;)  ;)
______________________________

0

2

только любовные?

0

3

http://www.kozakm.com/index.htm український дух на цьому сайті

0

4

А что? Прикольный сайтик! ХххыыЫ
А музыка тоже кстати!!!!!

0

5

http://truskavetsclub.info/uploads/posts/1176476566_ser.jpg

Два сонця є у мене
одне світить мені з високих небес
друге читає моє смс.

Мені легко тебе кохати
Ніколи не хочу тебе забувати
Твій номер застиг в голові
Пиши частіше, Кіцюня мені!

В цей темний час нічний
Бажаю чути голос твій,
Торкнутись ніжних губ твоїх!
Цю нічь ділити на двоїх!

Телефон в руках моїх
я ж не знаю що писать,
як же хочется, кохана
мені тебе поцілувать!

Скажи мені, чого сумуеш?
Скажи мені,чому сама?
Мабуть сумуєш,бо ти знаеш,
що в нього є не ти одна...

Ти небо безкрає у моїх очах,
Ти завжди блукаєш десь в моїх думках,
Без тебе я наче поранений птах
Давай будем разом хоча би у снах

Ніч оповила вже все навкруги,
дивляться в душу із неба зірки
місяць тихенько загляне у очі,
і я побажаю спокійної ночі

Ти мені потрібна як сонце й вода
Бо без тебе нема існування мого життя

І сплелися два серця в мерехтінні зірок.
Це для нас нагорода, чи... найтящий урок...
Наче казка, наче пісня небес.
Я Кохаю Тебе! Я Кохаю Тебе!

Дякую тобі за те, що ти зі мною.
За посмішку і погляд даровані тобою.
Чекаю тебе у цю ніч в своїх снах,
Щоб відчути тепло в твоїх ніжних руках.

Очей усміхнених блакить
Щодня я прагну споглядати.
Тебе я бачу кожну мить...
Кохаю...що іще сказати

Ти є всім – Ранком – забираєш з мого життя зорі,
Вечором – забираєш з мого життя сонце,
коли тебе нема – нема життя...
вибач мені, я тебе кохаю!

Останній день зими сьогодні,
Зими, яка в життя мое,
Принесла сонячну погоду
Та першу зустріч із Тобою.
і враз сніжинки в коло стали,
У танці дивнім закружляли,
А морозець на всіх віконцях
Портрет писав Твій, мо СОНЦЕ!!!

Очей усміхнених блакить
Щодня я прагну споглядати.
Тебе я бачу кожну мить...
Кохаю...що іще сказати

Як будеш сьогодні у ліжечку спати
Я тихо прийду, щоб тебе обійняти.
До серденька твого своїм притулюся,
Скажу: "надобраніч", і щиро всміхнуся.

Якби я мав крила, то вмів би літати.
Я б миттю примчався, щоб міцно обняти
Твої ніжні плечі,.. поцілувати, поглянути в очі
І знов побажати спокійної ночі.

Якби я був сльозою в твоїх очах - то скотився б в низ, щоб поцілувати тебе.
Якби ти була сльозою в моїх очах - я б ніколи не плакав, щоб не втратити тебе.
Мій котик сіренький - це я твоя мишка.

Тихенько залізу до тебе у ліжко.
Вкушу-поцілую, а ще притулюся,
Бо в темряві спати сама я боюся.

Ти знову далеко, та враз, в цю хвилину,
Я подумки серцем до тебе полину,
щоб знов тебе в свої обійми узяти
І лагідно-ніжно тебе цілувати.

Дякую тобі за те, що ти зі мною.
За посмішку і погляд даровані тобою.
Чекаю тебе у цю ніч в своїх снах,
Щоб відчути тепло в твоїх ніжних руках.

О як мені бракує Тебе часто.
Твоєї посмішки, твоїх очей...
Тут світ затягує мене ненастно
А ти мій Ангел - круг мій рятівний
Моя надія, віре і Любов!

Так тяжко, коли Тебе немає поруч.
Хочеться чути тихенькі звуки Твого голосу, твій галас і шум.
Хочеться чути тишу твоїх ночей...
Хочеться відчувати Тебе...

Я Кохаю тебе!
Мені добре, коли в мене є твоя підтримка,
Твої добрі, лагідні обійми..
Мені з Тобою весело і сумно....
Ти як жива вода, як лікувальний бальзам....

Поцілуй мене, Кохана,
Так, щоб ніч зітхнула палко,
щоб хитнувся місяць п'яно.
Поцілуй мене Кохана....

скучає котик по котьонку
скучає рибка по воді
но ти собі не представляєш
як я скучаю по тобі.

Коханий, зроби ЦЕ !!! ....зроби швидше .... не тягни ..... я ХОЧУ ЦЕ ЗАРАЗ !!!! .. я вся горю від бажання .... нууу ДАВАЙ !!!! .. не муч мене чеканням ....я серйозно ого дуже сильно хочу .... НУ НАПИШИ Ж МЕНІ СМС :)

У вікно заглянув місяць, зірки разом зібралися, знову сиджу я одна і молю- хоча б приснися...

Ти є всім – Ранком – забираєш з мого життя зорі, Вечором – забираєш з мого життя сонце, коли тебе нема – нема життя...вибач мені, я тебе кохаю!

Через пару хвилин ти заснеш...я боюсь твого сну, я боюсь що хтось тебе забере у ньому...Запроси мене у сни і я буду тебе оберігати...Добраніч Квіточко.

Так хочеться прокинусь вночі, побачити тебе поруч, обійняти і знов заснути, мені важко описати свої почуття, тому просто скажу КОХАЮ!!!

Ти є всім – Ранком – забираєш з мого життя зорі, Вечором – забираєш з мого життя сонце, коли тебе нема – нема життя...вибач мені, я тебе кохаю!

Через пару хвилин ти заснеш...я боюсь твого сну, я боюсь що хтось тебе забере у ньому...Запроси мене у сни і я буду тебе оберігати...Добраніч Квіточко.

Так хочеться прокинусь вночі, побачити тебе поруч, обійняти і знов заснути, мені важко описати свої почуття, тому просто скажу КОХАЮ!!!

Вм мене до Тебе важлива справа! Я хвилююсь і не знаю з чого почати! тільки не хвилюйся, краще присядь Краще ти взнаєш це від мене - Діда Мороза не існує:)

Так хочеться прокинутись вночі, побачити Тебе поруч, обійняти і знову заснути, мені важко описатисвої почуття, тому просто скажу КОХАЮ!

Ти є всім! Ранком - забираєш зорі з мого життя, Вечором - забираєш з мого життя Сонце, коли Тебе немає поруч - немає життя... Вибач... Я кохаю Тебе...

Через пару хвилин Ти заснеш... Я боюсь твого сну, я боюсь, що хтось забере Тебе у ньому. Запроси мене у сни і я буду Тебе оберігати...
Надобраніч...

Ніч робиш світанокм, на плечах сонце підносячи. Засвічуєш вранці у небі зірки: Ти вчиш літати дуеш світ, хоча лише тілом він вміє.

І ще
------>

І сплелися два серця в мерехтінні зірок.
Це для нас нагорода, чи... найтящий урок...
Наче казка, наче пісня небес.
Я Кохаю Тебе! Я Кохаю Тебе!

Все для любові...
Все поспішає назватися...
В кожному слові звукі шовкові
Тільки умій дослухатися!

Коли захочеш мене побачити - подивись на зоряне небо.
Попроси за Тобою прийти.
Я знайду Тебе, де б Ти не була!!!

Доторкнутись рукою, запах тіла відчути
Хочу бути з Тобою..
Бути... Аж до зірок злетіти на невидимих крилах
І тобі шепотіти: Мила.. Ніжна...Єдина... Кохана

З Твоїх стихій немає вороття,
моря шумлять і холодно на світі,
таких як Ти шукають все життя
Хоча б заради однієї миті!

Для Тебе зірку я з небес дістану!!!
Хіба потірбне з щастя вороття?
Ти вже знайшов її, і вірну, і кохану!!!
Та не на мить, а на усе життя!!!

З Твоїх стихій немає вороття,
моря шумлять і холодно на світі,
таких як Ти шукають все життя
Хоча б заради однієї миті!

У мене у серці одна таємниця,
Вона мою душу страшенно болить:
Немає на світі такої світлиці,
яку я б міг дужче за тебе любить.

Твої ніжні губи - пелюстки троянди,
Вони мов вогонь пломенистий горять.
Так хочеться знову їх дотик відчути
І солодко-палко їх поцілувать.

Усе пройде... нажаль не все забудеться
невже так важко, щоб ті шрами зажили,
щоб з ранком із пітьмою вмерла тьма в душі,
що крає серце так й займає думи мої.

Будній день знов торкнувся землі,
Сонце зранку тривожить хати.
Ми на світі уже не одні –
Я у тебе є, в мене є ти.

Між нами стежки і дороги
І тисячі метрів пустих,
Печалі, жалі і тривоги
Й любов що нікуди без них….
Зараз дощ за вікном грає тихо,
Краплі в танці сплітаються вміло,
В небі десь здіймається вихор
Й грім розпорює хмари сміло.
Ти десь там, а я – тут
Ти щось робиш, а я знову пишу,
По канавам тече темний бруд
І торкається десь комишу…..
Все, прощай, мені треба іти
Сірі будні настигли знов.
Я про тебе думаю, думай і ти
Хай не буде холодною кров.

Ти де ??
Мовчиш ?? Не чуєш ??
Ігноруєш ??
Ти де ??
У відповідь – лиш тишина ...
Лиш пустка душі
І запитання в голові ..
Ти хто в моєму житті ??
Лиш пустота ??
Але чи знаєш ти , -
що пустоту любити не можливо ??
Чи.... чи може я для тебе пустота ??
Тоді можливо .... -
Пустоту ж любити не можливо ..

Слова прості слова вітання
несу тобі моє кохання
А де ш ти? ти не тут сьогодні?...
Моє"привіт" лунало у безодню?..
..."Безодне мила, люба,красна,
відадай кохання моє ясне -
нехай вернеться,посміхнеться
і знов життя мені вернеться,
і запалає серце знов...
О повернись моя любов!!!"

Так знай же кохання - ТИ мене окриляєш,
ТИ даєш силу й наснагу в житті,
О Боже! як страсно тебе я кохаю,
А чи кохаєш так само і ти?

В обмінах народжень, крізь даль і роки,
До тебе манили пориви п’янкі,
З пісень тобі серце сплітало вінки,
Якими вінчалася ти залюбки.
У різних народженнях, в різні віки
Я чую легенди старі про кохання,
Про щастя побачень, про біль розставання,
Ввижається серцю зраділому вмить :
Мов зірка Полярна, крізь морок століть
Твій образ ясний наді мною горить.
Несе нас кохання довічна ріка,
З несмертного часу вона витіка,
В ній сльози розлуки, освідчень слова –
Одвічне кохання усіх порива.
Сьогодні ж кохання спинило свій біг,
Тобі воно, рідна, упало до ніг.
У ньому ридання і радості спів,
У пісні моїй - всіх поетів порив,
В одному коханні – любов всіх часів.

Благословенні будьте день і час,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі.
Що зав’язали світ мені навік!
Благослови вогонь, що серце пік,
Солодкий біль опечаленої ночі
І лек Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте серця рани
І вимовлене пошепки ім’я,
Моє і дочки – ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в’яне, -
Йти, неподільна радосте моя!

Кіця моя гарно вставай
Про серце моє незабувай
Бо воно ніжно кричить і яскраво палає
Що лиш тебе в цьому світі кохає

Ти мені потрібна як сонце й вода
Бо без тебе нема існування мого життя

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

ноді я аналізую, що хорошого я маю в цім житті...
і прокрутивши все в голові розумію...
що є тільки Ти
...Я тебе безмежно кохаю

Ти є всім – Ранком – забираєш з мого життя зорі,
Вечором – забираєш з мого життя сонце,
коли тебе нема – нема життя...
вибач мені, я тебе кохаю!

Очей усміхнених блакить
Щодня я прагну споглядати.
Тебе я бачу кожну мить...
Кохаю...що іще сказати

Якби я був сльозою в твоїх очах - то скотився б в низ, щоб поцілувати тебе.
Якби ти була сльозою в моїх очах - я б ніколи не плакав, щоб не втратити тебе.

Дякую тобі за те, що ти зі мною.
За посмішку і погляд даровані тобою.
Чекаю тебе у цю ніч в своїх снах,
Щоб відчути тепло в твоїх ніжних руках.

Я Кохаю тебе!
Мені добре, коли в мене є твоя підтримка,
Твої добрі, лагідні обійми..
Мені з Тобою весело і сумно....
Ти як жива вода, як лікувальний бальзам....

Поцілуй мене, Кохана,
Так, щоб ніч зітхнула палко,
щоб хитнувся місяць п''яно.
Поцілуй мене Кохана....

І сплелися два серця в мерехтінні зірок.
Це для нас нагорода, чи... найтящий урок...
Наче казка, наче пісня небес.
Я Кохаю Тебе! Я Кохаю Тебе!

Все для любові...
Все поспішає назватися...
В кожному слові звукі шовкові
Тільки умій дослухатися!

Коли захочеш мене побачити - подивись на зоряне небо.
Попроси за Тобою прийти.
Я знайду Тебе, де б Ти не була!!!

Доторкнутись рукою, запах тіла відчути
Хочу бути з Тобою..
Бути... Аж до зірок злетіти на невидимих крилах
І тобі шепотіти: Мила.. Ніжна...Єдина... Кохана

З Твоїх стихій немає вороття,
моря шумлять і холодно на світі,
таких як Ти шукають все життя
Хоча б заради однієї миті!

Для Тебе зірку я з небес дістану!!!
Хіба потірбне з щастя вороття?
Ти вже знайшов її, і вірну, і кохану!!!
Та не на мить, а на усе життя!!!

У мене у серці одна таємниця,
Вона мою душу страшенно болить:
Немає на світі такої світлиці,
яку я б міг дужче за тебе любить.

Твої ніжні губи - пелюстки троянди,
Вони мов вогонь пломенистий горять.
Так хочеться знову їх дотик відчути
І солодко-палко їх поцілувать.

Усе пройде... нажаль не все забудеться
невже так важко, щоб ті шрами зажили,
щоб з ранком із пітьмою вмерла тьма в душі,
що крає серце так й займає думи мої.

Пробач, я слів ніжніших не знайду.
Я лиш скажу Що я тебе люблю.

Коли забудуть тебе люди,
Забудуть друзі всі твої,
Одне лиш серце незабуде,
І серце буде це моє!

SMS-ку я звичайну просто-так я напишу,
а при зустрічі з тобою розцілую й обійму!

Ти мені потрібна як сонце й вода
Бо без тебе нема існування мого життя

Ти як крапелька роси освіжаєш мою душу своїм ніжним поглядом. І якщо ти підеш я помру від спраги як мандрівник в пустелі!!!

Найсолодшому найсолодший поцілунок. Твій ласун

Чому в житті так буває ?
Чому в коханні взаємності немає ?
Чому, зустрівши свою мрію,
Ти покидаєш будь-яку надію ?

В серці спокою нема!
І душа чомусь сумна!
Це тебе вона шука!
Бо без теб не жива!

Не сплю вночі, я завжди думаю про тебе-
Я люблю?
Ти є найкращою для мене, до тебе прагне моє серце –
Я люблю.
Не можу жити я без тебе , чекаю завжди звісточок від тебе =
Я люблю!!!
Та лиш одне питання є у мене. Тривожить душу й серце в мене.
Тебе кохаю я, а ти ж мене?...

Тихо...
На вулиці немає вже ані душі.
Сумно...
Змарнований день не вернути мені.
Пусто...
Немає нікого, навіть ти вдалині.
Тяжко..
Тебе я кохаю, а ти мене ні...

ніч оповила вже все навкруги,
дивляться в душу із неба зірки
місяць тихенько загляне у очі,
і я побажаю спокійної ночі

Наш світ складний,
складні там наші почуття
не дивлячись на все люблю тебе
і буду завжди вірить в краще
хто зна що завтра принесе
Чи буду завжди я тебе кохати
Проте сьогодні я люблю тебе
Удвох нам нині буде краще...

Ти небо безкрає у моїх очах,
Ти завжди блукаєш десь в моїх думках,
Без тебе я наче поранений птах
Давай будем разом хоча би у снах

У землі тільки небо
У ночі лише сни
У кохання є крила
А у мене є ти....

Скажи мені, чого сумуеш?
Скажи мені,чому сама?
Мабуть сумуєш,бо ти знаеш,
що в нього є не ти одна...

Як би тяжко тобі не було, всеж на поміч прийти я зумію і віддам свого серця тепло, і кохання й надію і мрію.

Нічого кращого немає, як серце серцю довіряє, людські надії сподівання, й найбезмежніше кохання.

Одного разу небо і земля посперечалися хто з них красивіше,
небо що б довести свою красу показала Зірки,
а земля що б довести свою красу створило ТЕБЕ

Телефон в руках моїх
я ж не знаю що писать,
як же хочется, кохана
мені тебе поцілувать!

В цей темний час нічний
Бажаю чути голос твій,
Торкнутись ніжних губ твоїх!
Цю нічь ділити на двоїх!

Я не їсти, не спати не хочу!
Навіть житт"євий застиг процес.
Напиши мені хоча б одну,
Тільки ніжну SMS!

Мені легко тебе кохати
Ніколи не хочу тебе забувати
Твій номер застиг в голові
Пиши частіше, Кіцюня мені!

два сонця є у мене
одне світить мені з високих небес
друге читає моє смс.

Знаєш, чому я так сильно тебе кохаю? - Тому що інакше не получається...

Для того, щоб все цвіло потрібна весна, для весни потрібне тепло, для тепла потрібне сонечко, але воно зараз зайняте, бо читає мою SMS!

Пробач, що я на світі є; пробач, що часто поглядом тривожу; пробач, що ТИ життя моє - інакше жити я не можу...

Ти усміхнися, і візьми в дарунок світанок, день, зорю і ніжні квіти. Твоя усмішка - запорука, що все гаразд на цьому світі.

Прислухайся до тихої ночі, і ти почуєш ангела політ, закрий свої чудові очі, і ти почуєш мій привіт...

Любов - це серце всього. Якщо воно припинить роботу - все решта відмирає, стає зайвим, непотрібним

Так важко без тебе зараз, коли ти зовсім поруч, але бачити тебе не можу. Так важко усвідомлювати, що ти на відстані кількох подихів, але я не можу з тобою поговорити, боячись втратити бодай той погляд, в який так безмежно закоханий, втратити надію... втратити Тебе...

Кохання в серці робить все, що зна, воно господар у своїй хатині. Відпочиває сонне в самоті; буває мить, буває вік мина...

Я більш не буду тебе звать, не буду в грудях струни рвать! Я погашу свої думки, із серця викину квітки, останні сльзи я проллю, і слово зітнеться - ЛЮБЛЮ!!!

Моє кохання - то любі очі, що ясним світлом осяюють день. Відлуння ніжне твоїхпісень. Моє кохання - то ночі п''яні, медовий трунок солодких мрій... То ти, єдина, - моє кохання, я твій назавжди, до скону твій. Моє кохання - то сни грайливі, в яких бентежить мене твій сміх!

Як мрію світлу і прекрасну, я образ твій ловлю. Як море любитьсонце ясне так я тебе люблю! Всю ясність серця, що плекаю, віддам ТОБІ, ТОБІ!!!

Кажуть, потрібна одна хвилина, щоб виділити людину із натовпу. Одна година, щоб оцінити її. Одна ніч, щоб полюбити її, але потрібне все життя, щоб забути її...

Ти признайся мені, де знайшла ти ті чари? Ти зі мною всі дні, ти в думках і ночами. Ти зі мною ввесь час: вечорами і зрання. Знай, що це до нас завітало кохання.

Ти іще нічого не сказала, ніби все як є, та душу млоїть щось гірке і порожнє, мов вокзал, звідки відійшов останній поїзд...
Ще не вголос сказане "прощай" та уже спаковані валізи. Хочеш чи не хочеш - відїжджай, поки не скінчився термін візи.
...мовчимо...
Сплива остання ніч на німому, темному пероні...
Їдемо з тобою врізнобіч, хоч в одному, поки що вагоні...

Що можуть зробити слова? - Більш, ніж того треба. Що може зробити час? - Більш, ніж того треба. Що може зробити страх? - Вберегти від небезпеки. А що можемо зробити ми? - досягнути неба!

Любов обіцяє нездійсненне ізаставляє вірити в неможливе...

Нема шляхів для вороття. немає просвітку в майбутнє... Одне на всіх моє життя, одна на всіх моя відсутність...

Іди! Не бійся! Починай! Хвилини йдуть, а що ти встиг зробити? Усім нам буде пекло чи то рай, але ж нам треба встигнути пожити...

Не закривай розбитої душі, вона не винна, що так сильно любить. Відкрий її у віршах, у сльозі, нехай розкриється, нехай себе не губить...

Краса твоя торкнулась мого серця. Ніщо не забере твою красу, так як і тебе із мого серця...

Я не знаю Дюма, щоб казати великі слова, я не знаю Верлена, щоб писати поеми,але я залишаюся самим собою, щоб сказати: "Я тебе кохаю!!!"

Кохання – це чудесний фон. Це полотно, що гріє душу. Воно немов небесний сон, з яким я завжди жити мушу...

На світі є почуття, яке повік не зрозуміти. Як нагорода за життя, іде воно по цілім світі. Прийде воно, торкне лиш руку і зникне вічна темнота. То знай же ти, що це кохання торкнулось серця твого мрій!

Кажуть,потрібна одна хвилина, щоб виділити людину із натовпу, одна година, щоб оцінити її, одна ніч, щоб полюбити її, але потрібне все життя, щоб забути її...

Ну що б здавалося слова? Слова та голос більш нічого, а серце б’ється ожива. Коли почую я їх знову...

Кохати – значить завжди бути поруч, у будь-яку хвилину, кожен день. Кохати – значить ділити все надвоє і дружнє завжди відчувать плече...

По телефону... Люблю тебе по телефону, живу ним. Чи, точніше, тобою в ньому...

Знаєш, завжди лягаючи спати, подумки шукаю людину, яку б мені хотілося побачити. І чомусь це завжди...ТИ... Така невідома, малослівна, цікаа, далека...і, водночас до болю рідна...

Колискову кошеня співає, снів солодких від душі бажає. І тобі тепер хай добре спиться, і весняне сонечко присниться!

Бажаю кохання, але не такого як сонце, бо воно пече; не такого як вода, бо вона тече; не такого як вітер, бо він гуляє, а такого як небо, бо воно безкрає!

0

6

http://mk.ru/f/b/mk/41/917412/vysockiy_001.jpg

“Высоцкий сделал меня инвалидом”

Сенсационные признания Людмилы АБРАМОВОЙ, второй жены великого поэта

Он подошел к ней на пустой и темной ленинградской улице, у Черной речки, где стрелялся Пушкин. Запах алкоголя, ссадина на голове, расхристанная рубашка. Попросил денег в долг — рассчитаться в ресторане. В ее кошельке было пусто, и тогда она сняла с пальца кольцо с аметистом — старинное, фамильное, подарок бабушки.

Его звали Владимир Высоцкий. Ее — Людмила Абрамова. Оба приехали сниматься на “Ленфильм” в картине “713-й просит посадки”. Она — студентка ВГИКа, ученица Михаила Ромма. Он — молодой, никому не известный актер. Но темперамент, или, как сейчас говорят, энергетика от него исходила бешеная. Правда, в тот момент все это не играло никакой роли.

— Я почувствовала: человек в беде, и надо что-то сделать…

Людмила Владимировна Абрамова, вторая жена Владимира Высоцкого, не дает интервью. Перед вами — эксклюзивная история  ее любви, семи лет жизни рядом с человеком-легендой…

— А если бы это был не он, а просто прохожий?

— То же самое. А вы что — пройдете мимо?..

Она нисколько не лукавит. Тогда, в шестьдесят первом, он не был еще тем Высоцким, которому предстояло стать кумиром нескольких поколений.

— Он пришел меня поблагодарить. Принес бутылку шампанского и шоколадку, которые в ресторане дали в счет заложенного перстня. Но еды не было, и мы пошли в гости к геологам. Там Володя стал петь — и тут я поняла, куда ушел мой перстень! Этот невероятный темперамент нельзя было не оценить. Я видела много настоящих актеров. Во ВГИКе в эти годы, в мастерской Михаила Ильича Ромма, были Василий Макарович, Андрюша Тарковский, Саша Гордон, Саша Митта. На нашем курсе учились Андрей Смирнов, Андрон Кончаловский. Но Высоцкий на близком расстоянии завораживал. Юрий Петрович был совершенно прав, когда называл Володю шаровой молнией.

— Это была любовь с первого взгляда? Высоцкий даже говорил, что встретил самую красивую актрису.

— Что-то в этом роде он написал в телеграмме Толе Утевскому, и Толя приезжал в Ленинград со мной познакомиться. У меня много молодых фотографий, на которых я красивая. Вообще красивых женщин было много, а уж во ВГИКе — слава богу! В это же время училась Лариса Шепитько — вот она была очень красивой. А какой изысканной красавицей была Джемма Фирсова!

— Владимир Семенович сказал вам тогда, что он женат на Изе?

— Нет, я об этом узнала позже.

— Это обстоятельство мучило его как-то?

— Вы знаете, я ведь не журналист, поэтому задавание вопросов для меня всегда было проблемой такта или бестактности. Никогда его не спрашивала, но думаю, что какие-то неприятные ощущения в этой связи он испытывал. Хотя с Изой в это время восстановить отношения было невозможно. Их развела жизнь, и очень жестоко. Иза, судя по тому, что она до сих пор играет в театре, любила эту профессию. Почему она не могла в Москве устроиться, не знаю. Несколько лет Иза сидела без работы и наконец уехала в Ростов.

О том, что у нас будет ребенок, она узнала гораздо раньше, чем ей сказал Володя. Кто-то из ее однокурсников позвонил: “Володя всех знакомит со своей новой женой”. Думаю, что ей это было тяжело, — она рассчитывала, что Володя приедет к ней в Ростов. У него ведь в Москве не было настоящей работы, ему даже предлагали место редактора в литчасти театра — настолько “высоко” ценили его актерское мастерство! Это для меня тайна за семью замками, которую я не пойму никогда! Иза — красивая, молодая женщина, ее судьба могла сложиться и без него более интересно.

— Как ваши родные встретили Высоцкого? Они почувствовали в нем эту искру божью?

— Как они могли почувствовать? Он должен был войти и сразу запеть? Родители в высшей степени без восторга встретили, они были очень огорчены. Им казалось, что это очень неудачный брак. Володя был безработный, пьющий, из другого круга. Не то чтобы им хотелось, чтобы я замуж за знаменитого режиссера вышла, — они, наверное, огорчились бы в сто раз больше! Семья была научная, и хотелось чего-то стабильного, серьезного. Они были яркими личностями. Скверно к Володе относилась моя мама, но это довольно естественно. А бабушка очень любила поговорить с ним о книгах, отправить его по магазинам. Бабушка видела, что он ко мне очень хорошо относится.

— А его родители как вас приняли?

— Сперва никак, потому что они знали меня шапочно, но чем дальше, тем отношения становились ближе, серьезнее. Когда я родила двоих детей, они очень радовались и гордились.

— Почему вы не взяли его фамилию?

— А зачем? Чтобы примазаться к чужой биографии?

— Но в тот момент он еще не был великим Высоцким!

— Имеющий уши да слышит — я слышала. До сих пор меня потрясает, как можно было мимо этого проходить! Скажем, в театре он не пел, но он же шутил, рассказывал устные байки, читал Маяковского — как это можно было не заметить? Андрей Донатович Синявский, который у него на втором курсе преподавал литературу начала ХХ века, сразу понял, с кем он имеет дело. И не по песням, а по актерским работам. Как Володя работал Чехова! Как он работал Горького!..

— Вы оставили девичью фамилию, чтобы “не примазаться к чужой биографии”. А почему ваши дети в школе были Абрамовыми?

— Дети — это немножко другое. Здесь дело не только в славе. Мне не хотелось, чтобы сплетни кружились вокруг детей в школе. В детском саду они были Высоцкими, пошли в школу — стали Абрамовыми.

— Каким Владимир Семенович был отцом?

— В воскресенье, когда кусочек дня у него был свободный, любил понаблюдать за детьми. Не могу сказать, что он пытался их воспитывать или на них влиять. Я в Валерочкиных дневниках (речь идет о дневниках Валерия Золотухина. — Е.С.) читала, будто Володя жаловался: дети его видят редко, одному — подзатыльник, другого — в угол. Вот и все воспитание. Это или фантазии, или байки, чтобы развлечь читателя. Никогда в жизни ни одного подзатыльника, ни одного “угла” в помине не было, да и повода наши дети не давали.

В быту Володя был чрезвычайно легким человеком, никакой домашней работой не брезговал: ни стиркой, ни уборкой, ни магазинами. По магазинам он хорошо ходил; денег всегда было мало, он стремительно считал, гораздо быстрей, чем я, гордился, что умел в ресторане взять хороший обед. Мы жили у моих родных в большой семье, готовить было некому; Володя иногда ходил в ресторан “Бега” или в “Советский” днем и в судках брал обед. Он знал, кто что любит, и каждому выбирал еду по вкусу.

— А он любил делать вам подарки?

— Любил. Делал это тайно, заранее готовил. Когда началась Таганка и какие-то деньги появились, он советовался с Таней Лукьяновой или с Ниной Шацкой. Покупал одежду, сапоги — все было впору. У меня до сих пор есть янтарные бусы, которые Володя подарил. К сожалению, в ломбарде пропало колечко с александритом — его подарок. В то время продавались цепочки, очевидно, дюралевые, покрытые золоченым лаком, с такими маленькими шариками. Володя увидел в витрине магазина несколько соединенных цепочек длиной 3,5 метра. И он их выпросил. И я, в очередной раз ожидая его, с ребенком на руках, прогуливаясь по комнате от окна к двери и обратно, увидела его. На улице дождь, грязь, Володя достаточно ободранный, как всегда, но сияние прекрасности от него исходит. Достает что-то из кармана, вытягивает, из одной руки в другую переливая, и бежит в подъезд. Это мои любимые бусы.

— Вы предчувствовали его приход домой?

— Я так напряженно о нем думала, что в какие-то моменты мне что-то передавалось. И он, очевидно, тоже думал обо мне. Наверное, все это соприкасалось. Я шла открывать дверь раньше, чем он выходил из лифта.

— Значит, вы чувствовали, когда ему было плохо…

— Ему всегда было плохо. Работы не было. Друзья любили его, но с жалостью. Творческого человека талант изнутри раздирает. Безденежье, беспомощность, обломы на каждом шагу. В какие-то эпизоды его толкает Лева Кочерян, в какие-то — Вася Шукшин. Лева настоял, чтобы его взяли в “Стряпуху”. В результате Кеосаян был недоволен, и Володя был недоволен. А у Любимова появился повод поиздеваться: “В “Стряпухе” снимаешься!” Володя сдерживал свой готовый ответ: “Вы-то снялись в “Кубанских казаках”, не так ли? И таким же шутом гороховым!”

— Наверное, у вас бывали периоды полного безденежья?

— Конечно. Летом 64-го года, когда вопрос о приеме Володи на Таганку теоретически решился, но театр еще не вернулся в Москву из отпусков и гастролей, денег не было совершенно. Я готовилась к рождению Никиты. Троюродный брат Володин, Паша Леонидов, очень хотел Володе помочь. Он составлял программу большого концерта в саду “Эрмитаж”. Там должны были петь Мулерман, Кобзон, Макаров, Лариса Мондрус. Паша провел Володю за кулисы, чтобы он показал певцам что-то из своих песен: может быть, они взяли бы их в репертуар. Не взял никто. Ни на кого песни не произвели впечатления. Для Кобзона Володя пел “Звезды”. Ему понравилось, и он сказал: “Я сейчас не возьму ничего. Володя, ты сам станешь петь свои песни. Когда будешь петь, ты мне отдашь”. И как-то очень тактично дал четвертной.

— В каких условиях Владимир Семенович сочинял песни?

— У него места не было. Он первый письменный стол купил в 69-м году, уже когда мы разошлись. Писал на кухне, на бумажке, которую держал на коленях. Удивительно, что он все эти бумажки сохранял.

— У него и память была потрясающая!

— Совершенно особая. Конспектов не вел никогда, а помнил все. Он очень любил сдавать экзамены — это нас роднило. Он любил это ощущение, когда берешь билет и внезапно ощущаешь, что знаешь все. Я тоже обожала экзамены, правда, лезла вон из кожи, когда готовилась, а Володя просто валялся на чьей-то койке в общежитии, где ребята занимались, а потом блестяще отвечал.

Двухкомнатная квартира в Черемушках, в которую Нина Максимовна переехала из коммуналки, где ее соседкой была легендарная Гися Моисеевна, находилась в экспериментальном доме, без батарей под окнами, но зато с воздушным отоплением и безумной слышимостью.

— Володя пел тихо, перебирал струны с шелестом и ногой еле слышно по пластиковому полу отбивал ритм. Соседей справа, слева и снизу это будоражило. Когда наши дети оставались ночевать в детском саду, у нас народу бывало много, и соседи в отсутствие батареи стучали шваброй в потолок.

— Владимир Семенович был ночной человек?

— Почему ночной человек? Днем он работал. Он был круглосуточный человек. Когда можно было писать песни? Во время спектаклей голова занята другим, на репетициях — тоже. Володя серьезно занимался вокалом и голосоведением с настоящими педагогами. Ему нужно было невероятно поставленное дыхание. Редкие видеокадры показывают, что такое дыхание Высоцкого. Их можно использовать как учебное пособие. В “Пугачеве” Высоцкий играет кульминационный монолог — “Проведите, проведите меня к нему” — между цепями. Прорыдать, прокричать, пропеть этот трехминутный монолог, не сбив дыхания, — у него даже не шевелятся ключицы!

— Правда, что он не любил, когда его песни на концертах записывали на магнитофон?

— Он этих людей ногами иногда разгонял. Володя на сцене, а в это время человека четыре лежат, сидят, ходят, втыкают штекеры, тащат провода, жуткие микрофоны пытаются запихать ему чуть ли не в рот — это помогает работе? Еще он запрещал записывать песни, отданные в кино, если фильм еще не вышел. За это мог голову оторвать.

— Он в ту пору был пьющим человеком?

— Он всегда был сильно пьющим человеком, кроме тех трех лет, когда он не пил.

— И последние деньги мог потратить?

— Никогда. Из дома он не унес ни одного рубля.

— Вы как-то пытались его лечить?

— Что значит — пыталась? А как он три года не пил? Сыграл Галилея и Хлопушу. Это можно было в состоянии хронического алкоголизма? Я врачам верила как Богу. Не сомневалась, что Володю можно вылечить. И мне удалось убедить в этом Семена Владимировича Высоцкого и Юрия Петровича Любимова и общими усилиями найти способ положить Володю в больницу. Можно было сделать это и раньше, если бы знать, что бывают нормальные условия и человеческое отношение к больным.

— Любимову посвящены такие прекрасные песни, как “Як-истребитель” и “Иноходец”. Какие у них были отношения?

— Ценили и понимали друг друга. У них было что-то общее: невероятная жизненная сила, непредсказуемость, широта таланта. Но отношения с Юрием Петровичем были сложны по той же причине, что и с моей семьей. Я считаю, что 90 процентов его роскошной седины сделал Володя. И Зина Славина, которая кроме Володи и театра еще по-настоящему любила Юрия Петровича и предана ему была безгранично, когда видела, как Володины эскапады Любимова достают, могла на собраниях кричать: “Прогнать его! Выгнать из театра!”

— Владимир Семенович верил в летающие тарелки?

— Это примета времени, примета эпохи. Володя преклонялся перед точными науками: физикой, математикой, химией. Запуск первого спутника, полет Белки и Стрелки, который Володя воспринимал как страшную жертву. Тут дело не в зеленых человечках, а в мечте о внеземной цивилизации.

— А в Бога он верил?

— Судя по тому, как тактично он относился к моей сумбурной, очень бестолковой, но очень искренней религиозности, верил. У меня все шло от любви к Толстому в большой степени, а у Володи — от жизни. В начале 1970 года он приезжал ко мне сказать, что едет креститься в Армению. Когда две актрисы с Таганки тайно крестилась в Тбилиси, длинные языки нашлись, и Юрий Петрович это расхлебывал. А если бы крестился Володя, то Юрий Петрович потерял бы и театр, и партийный билет. Володя остался бы неуязвимым — его песни создавали вокруг него силовое поле, но у Любимова были бы настоящие неприятности, а Семену Владимировичу пришлось бы уйти в отставку.

Он просил крест: “Вот ты Веньке подарила!” Веня Смехов у меня выпросил вот такой величины напрестольный крест, который моя бабушка подобрала, когда в Самаре разрушали храм. Я подарила Володе довольно своеобразную вещь: женский Георгиевский крест, учрежденный для сестер милосердия во время последней русско-турецкой войны. Такой крест был у одной из моих прабабушек.

— Вы расстались, когда он познакомился с Мариной Влади?

— Марину Влади он встретил в 67-м году. Развод он у меня попросил гораздо позже. Я сама поняла, что мне пора уходить, потому что он вышел на совершенно другой уровень, на котором помочь я уже не могла. С другой стороны, я очень не светский человек, а Володя как великий актер смог это свойство в себе воспитать. Для меня это было совершенно невозможно. Все, что я могла для него сделать, — это верить в него в тот момент, когда не верили другие, искренне восхищаться каждой его строчкой. Он-то шел вверх, а я — вниз. Мне говорили: “Вы такая умная женщина, такая образованная, столько Володе дали!” Эти рассуждения — курам на смех. Никогда я ему не советовала, ничего не объясняла и никакой культурой не делилась. Наоборот, то, что я сейчас могу какие-то умные слова говорить, — это все Володя. Его роли, его песни.

— Значит, это было ваше решение — разойтись?

— Я знала, что у него есть женщина, и, конечно, поводом было это. То, что мы не удержимся, сомнений не вызывало. Даже нужно было пораньше уйти. Мы развелись, когда я лежала в больнице. Володя меня взял на несколько часов, в суде все было быстро. Потом поехали в Черемушки, и Володя пел песни, которыми я восхищалась, а ему они не казались шедеврами. В частности, “Полчаса до атаки” — я ее без рыданий слушать не могла. Он и ее спел, и все мои любимые песни.

— Для ваших родных этот развод тоже стал ударом…

— Для всех, кто Володю знал, это был удар. Они потеряли возможность доставать своим важным знакомым билеты на Таганку, перестали быть родственниками Высоцкого.

— Ваша сестра даже разбила гитару Высоцкого!

— Она разбила не тогда. Володя ей купил гитару, потому что он очень часто в ее квартире пел. Леночка была очень близким человеком для нашей семьи. Она сломала гитару, когда поверила в сплетню, что Володя в
73-м году уехал в эмиграцию. Это была его первая поездка к Марине. Марина ведь сразу из ЗАГСа побежала оформлять приглашение, а выпустили его только через два года.

— Он вам помогал после развода?

— Конечно, ведь у нас двое детей было. Больше того, он меня просил не торопиться устраиваться на работу. И работать я пошла очень поздно, у меня до сих пор полного стажа нет.

— Помимо работы экскурсоводом в Музее Владимира Высоцкого вы преподаете и в школе.

— Я бы не выжила, если бы в школе не работала. Я бы околела просто. Преподаю риторику в прогимназии — там учатся деточки от двух с половиной лет до семи.

— Кто-нибудь мог себе представить, что творчество Владимира Семеновича будет изучаться в школе?

— Я в этом не сомневалась никогда. Пока были только блатные песни, мне это и в голову не приходило. А в 67—68-м годах я была уверена, что на примере его актерских работ будут обучать студентов.

— А были роли, которые вам не нравились?

— Мне не нравилось, что он согласился в “Хозяине тайги” играть. Я понимала, что это Можаев написал, но чувствовала, что кино никудышное будет, и играть отрицательную роль национальный и культурный герой народа не имеет права.

— Не жалеете, что ваша актерская судьба не сложилась?

— Я жалела, когда была за Володей замужем, о том, что его жена не артистка. У Валерки — артистка, у Веньки — театровед, а я — домохозяйка.

— У вас с Владимиром Семеновичем двое детей и семь внуков!

— И такое ощущение, что скоро появится правнук. Один из старших Аркашиных детей, Вова, женился в Соединенных Штатах, и они ждут прибавления. В моем поколении мало у кого есть правнуки.

— Эти семь лет с Высоцким… Я не ошибусь, если скажу, что они оставили самый яркий след в вашей жизни?

— Вы ошибетесь. Это были, безусловно, плодотворные, счастливые, значительные годы, но они мою жизнь немножко надломили. Когда замечательный священник отец Алексей Уминский сформулировал мое положение в жизни, он поставил мне диагноз: “Вы — инвалид Высоцкого”. Он был прав. Я — инвалид Высоцкого.
http://mk.ru/f/b/mk/41/917412/vysockiy_AzarovaLiza.jpg
http://mk.ru/f/b/mk/41/917412/vysockiy.jpg

0


Вы здесь » AmorDelCelKatia » Интересное и поучительное » Интересное увиденное и прожитое